Аліна ДОВГАЛЬ – редактор газети «Дзеркало ліцею» в 2006-2007 н. р., навчалася в лінгвістичному класі. Зараз працює оператором комп’ютерного набору в Київській філії фірми, яка займається обробкою соцопитувань.
Творчість – найвищий прояв
внутрішньої природи людини
– Протягом року я виконувала обов’язки редактора шкільної газети «Дзеркало ліцею». Мені дуже подобалося займатися газетою, адже моїм творчим наставником був класний керівник нашого лінгвістичного курсу Негода Валентина Василівна. Вона редагувала газету, пояснювала, як писати репортажі, статті, розповідала про особливості публіцистичного стилю, звертала увагу на типові помилки. А що до змісту публікацій… то це вже вирішували ми, члени редколегії.
Верстку газети робила моя мама – Довгаль Світлана Іванівна, тому і в школі, і вдома ми постійно обговорювали теми нового номера (про що краще написати, що може зацікавити ліцеїстів та учнів школи). До речі, мама вперше познайомила мене з комп’ютером, навчила набирати тексти і ще багатьом комп’ютерним «премудростям», так що я вже зараз можу назвати себе фахівцем.
Найбільше мені запам’яталося, як ми опрацьовували матеріали і створювали макет газети: кожен член редколегії мав свій варіант, і мені як редактору потрібно було врахувати думки всього нашого творчого колективу. Радості не було меж, коли я тримала в руках «свіжий» номер улюбленої газети, від якого було чути запах типо-графської фарби…
Знання, набуті під час роботи в газеті, допомагають мені і зараз: я досить грамотно набираю матеріали, які мені потрібні для проектів, при обробці анкет, а також часто доводиться перекладати тексти (завдячуючи урокам англійської мови, які проводила Алла Геннадіївна, я роблю це залюбки та з легкістю).
Я пишаюся тим, що закінчила школу-ліцей, яка допомогла мені усвідомити, що творчість – це найвищий прояв внутрішньої природи людини, а також сформуватися як особистість.
______________________________________________
Дмитро ДУДКЕВИЧ – студент IV курсу Вінницького державного педагогічного університету Інституту філології і журналістики спеціальності «Журналістика», редактор газети «Дзеркало ліцею» (2007-2008 н. р.).
«Дзеркало ліцею» – це мій плацдарм
Я закінчив сьомий ліцей у 2008 році. Враховуючи те, що тут я провчився лише три роки (з дев’ятого по випускний, одинадцятий, клас), часу, щоб «засвітитися» у «Дзеркалі ліцею» в мене було небагато. Але я встиг, здається.
Відчуття необхідності писати, переносити думки чи емоції на папір з’явилися ще в дитинстві. Мій дідусь, журналіст із майже п’ятдесятирічним стажем, завжди підтримував, допомагав і, як це зараз модно говорити, мотивував мене до цієї справи.
На жаль, у 2005 році заслуженого журналіста України Дмитра Климовича Дудкевича не стало. І, якщо можна так сказати, знамено «Дудкевича, що пише», перехопив я.
«Дзеркало ліцею» – це мій плацдарм, це стартова лінія. Я дуже чітко це усвідомлюю і щиро пишаюся тим, що знадобився нашій шкільній газеті. Ну, і радий, що вона також стала мені в нагоді.
Найцінніше, що я отримав завдяки «Дзеркалу ліцею», – це аудиторія. Звичайно, ця аудиторія складалася лише з учнів та вчителів, але для мене і цього було більш ніж достатньо.
Будь-якій людині, що займається, нехай аматорською, та все ж діяль-ністю, важливо зрозуміти і відчути, що результат цієї діяльності комусь потрібен. Я зрозумів і відчув – дякую.
Нині я студент факультету журналістики. За останні роки вдалося попрацювати в деяких вінницьких газетах, журналах та інтернет-виданнях. На початку це було дуже цікаво.
Сьогодні я занурений у нову для себе діяльність – прозу та, деякою мірою, публіцистику. Чомусь здається, що це ще ближче до мене. Подивимось, що вийде із Дмитра Дудкевича-прозаїка…
______________________________________________
Олеся КРИВЕЦЬКА, студентка 3 курсу спеціальності «Міжнародне право» Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка; заступник головного редактора студентського видання Інституту «Міжнародник»; редактор, кореспондент і автор сюжетів телепроекту «ІМВ ТБ»; член Ліги студентів Асоціації правників України. Редактор газети «Дзеркало ліцею» 2008-2009 н. р.
Ніщо не проходить безслідно...
– Ніщо не зникає безслідно. Знову пишу для «Дзеркала ліцею» – і приємне відчуття від спогадів уже дворічної давності нагадує про насичені шкільні роки.
Коли стаєш студентом, життя змінюється, скажу вам відверто. Усі ми вступаємо до вищого навчального закладу із чітким наміром – досягти успіху в житті. Це природно. Однак коли початкова ейфорія від великого міста, престижного університету та нових вражень минає, неочікувано приходить усвідомлення того, що тут усі амбітні, усі розумні, усі активні. Помалу ми змушені скидати «рожеві окуляри», переосмислюючи реальність. І для того, щоб не загубитися серед молодих та амбітних, потрібно знову завойовувати авторитет, що в жорстокому і дорослому світі зробити набагато важче, ніж у школі.
Утім, процес адаптації набагато продуктивніший, коли за плечима вже є певні напрацювання. Мені вдалося переконатися в цьому особисто.
По-перше, завдяки олімпіаді з правознавства, я легко пристосувалася до навчальної програми. Тієї бази, яку ми вивчили під час підготовки з Майєю Борисівною, мені досі вистачає, аби швидко опановувати новий профільний матеріал.
По-друге, володіння рідною мовою та вміння висловити власну думку, відшліфоване протягом навчання в ліцеї, допомагає завжди і всюди: під час семінарів, на конференціях, на концертах і конкурсах поезії, у спілкуванні з викладачами та впливовими людьми.
І ще одне: моя основна громадська діяльність (без неї не обійшлося) пов’язана сьогодні із «журналістським минулим». Так, досвід співпраці з каналом «ВІТА» втілюється у телепроекті «ІМВ ТБ» – першому в історії Інституту міжнародних відносин. Ось тут у пригоді стає сценічне мистецтво. Ще одна справа, якою я надзвичайно пишаюся, – це студентське видання «Міжнародник», що виходить із 1997 року.
А насправді все почалося в стінах Вінницького ліцею № 7, де восьмикласниця Олеся Кривецька написала свою першу статтю про джаз, а потім із трепетом читала її на сторінках «Дзеркала ліцею», де публікувалися переважно солідні старшокласники.
Із цією газетою пов’язано багато світлих спогадів, адже вона не лише розповідає про шкільне життя. Це – душа навчального закладу. Незалежно від професії та роду занять, людина інколи прагне відволіктися від рутинних справ і дати волю думкам і почуттям. Тож бажаю редколегії нашого видання невичерпного натхнення та нових літературних звершень. Мені завжди приємно спостерігати, як «Дзеркало ліцею» розвивається, залишаючи в пам’яті своїх рядків історію цілих поколінь.
І коли моя сестричка Софійка з цікавістю розглядає черговий номер «Дзеркала ліцею», душа радіє від того, що свого часу мені теж пощастило докласти творчих зусиль до створення цієї газети.
Ніщо не проходить безслідно…
______________________________________________
Ірина ДЯКОВА – редактор газети «ДЛ» 2009-2010 н. р., студентка другого курсу Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Обрала спеціальність «Видавнича справа та редагування».
Саме «Дзеркало» допомогло мені остаточно визначитися...
– Я – активна, комунікабельна, креативна особистість. Намагаюся реалізувати себе в різних напрямках однієї сфери – ЗМІ.
Обрала саме цей факультет, бо він надає змогу отримати освіту широкого спектру: редактор, видавець, журналіст друкованого та інтернет-видання, прес-секретар, PR-спеціаліст.
КПІ – університет можливостей. Тут є все і для всіх. Я працюю журналістом у факультетській газеті «Поліграф» та літературним редактором в університетському виданні студентської ради «ГОСС» (Газета органів студентського самоврядування). Беру участь у роботі проектного відділу студради, тобто в розробці ідей квестів, вечірок, speed-dating’ів. Крім того, відвідую спеціалізовані виставки книг, презентації видавництв та майстер-класи журналістів та PR-технологів. Столиця дає мені таку можливість.
Часто пригадую «Дзеркало ліцею». Організація роботи редколегії відрізняється від студентської, адже тепер увесь збір матеріалу і редакційно-видавничі процеси контролюються самими ж студентами. І всі газети абсолютно безкоштовно розповсюджуються. Та саме «Дзеркало» допомогло мені остаточно визначитися із профілізацією ВНЗ, саме в «Дзеркалі» прийшло розуміння поняття «дедлайн» та відчуття відповідальності за свою роботу.
______________________________________________
БАТАЛОВА Дар’я,
редактор газети «ДЛ» 2010-2011 н. р.
Цікавий та захоплюючий світ журналістики загартував мене на все життя
Ви, мабуть, пам’ятаєте дівчинку, чию посмішку часто можна бачити на шпальтах нашої газети, та й не тільки. Відмінниця навчання, активний учасник і переможець різноманітних олімпіад, конкурсів… і просто талановита особистість, чарівна дівчина, чуйна людина, справжній друг.
Ось така вона – Даша…
– У житті кожно редактора настає важливий та хвилюючий момент – це написання заключної чи, по-іншому, прощальної статті. Здавалось, нічого особливого тут немає. Звичайне творіння, як і десятки інших. Але саме в ньому віддзеркалюється уся наполеглива праця, справжні та щирі емоції. Достатньо згадати лише заключні статті редакторів-випускників Олесі Кривецької, Ірини Дякової та Дмитра Дудкевича. Ось і дійшла черга до мене.
Часто згадую, з чого починався мій шлях у школі-ліцеї № 7. Ще зовсім невпевненою у собі та скутою дівчинкою я вступила до елітного закладу, де все здавалося чужим та незнайомим. Але я ж не могла уявити, що через кілька років ліцей стане найріднішим місцем на планеті.
Після нелегкої адаптації почалося активне та бурхливе життя. Та й скутість та невпевненість, про які я згадувал раніше, десь зникли. У моєму житті розпочався Новий етап, адже участь у конкурсах, активна діяльність у творенні шкільної газети не давали жодної хвилини для смутку. Робота в «Дзеркалі ліцею» дала змогу зрозуміти одну важливу істину: мій успіх – це успіх моєї команди!
Куратор нашої газети Олена Іванівна відкрила для мене цікавий та захоплюючий світ журналістики, який, я впевнена, зачарував мене на усе життя.
Нехай усі наші невеликі невдачі залишаться в минулому, адже тим стрибком, який я здійснила з вашою допомогою, я пишаюся найбільше! Дякую за усі вкладені в мене сили.
P.S. Зустрінемось на шпальтах нашої газети...
______________________________________________
КОЛТУНОВА Анастасія,
редактор газети «ДЛ» 2011-2012 н. р.
Ці роки насичені прекрасними спогадами
– Коли я вперше побачила газету «Дзеркало ліцею», то враз була заворожена неймовірним часописом і зрозуміла, що хочу бути редактором, колись, у далекому майбутньому. Моя мрія здійснилася.
Тоді я була маленькою дівчинкою, яка не мала найменшого уявлення про складний та специфічний світ журналістики. Але від номера до номера, які, до речі, з нетерпінням чекала, усе більше захоплювалася чарами ЗМІ, намагалася відшліфовувати почерк власного пера.
Зараз у мене за плечима дворічний досвід роботи в газеті «Дзеркало ліцею». Ці роки насичені прекрасними спогадами, наповнені цим часописом. Скільки часу редколегія обговорює майбутні номери, аналізує свої недоліки, «вигадує» нові ідеї, шукає способи знову здивувати свого читача! А все заради того, щоб представити перед ліцейною громадою «нову порцію» цікавих новин, щирих думок, свіжих вражень. А як же приємно бачити, як школярі захоплено читають свіжий номер «Дзеркала». Це найвища нагорода для мене як для журналіста.
______________________________________________
СУРСАЄВА Анна,
редактор газети «ДЛ» 2013-2015 рр.
Досвід редактора – безцінний
Цю незвичайну дівчину можна побачити на різноманітних шкільних та позашкільних заходах, на перерві в колі друзів, а її прізвище – на шпальтах шкільної газети. Це – Аня Сурсаєва.
– Ще не так давно я навіть не могла подумати, що коли-небудь буду редактором газети. Колись я, сором’язлива дівчинка, перейшла з іншої школи до 7 ліцею і ніби занурилася в інший світ. І, мабуть, найбільшою частиною цього світу стало «Дзеркало ліцею», шкільне видання, яке постійно вдосконалюється, ніколи не стоїть на місці та розширює свої кордони. Знадобилося дуже мало часу, щоб я зрозуміла, що хочу також розвиватися, розкривати в собі нові здібності та прагнути навчитися чогось нового. Свої перші «проби пера» я ніколи не забуду. Гадаю, що саме з невдалих спроб, роботи над помилками та набування безцінного досвіду і формується професіоналізм, зокрема в роботі юнкора.
Журналістика – це настільки тонка «наука», що в ній не вийде просто прочитати дві-три розумних книжки і одразу ж назватися майстром своєї справи. Мабуть, навіть сто книжок не допоможуть! Усе пізнається на практиці. Ти ніколи не зможеш гідно провести інтерв’ю, якщо перед цим не провалиш декілька. Ти не зможеш вигадати влучну назву своєї статті, якщо до того тебе не розкритикують за «суху банальщину». У цьому і є головна сутність шкільної журналістики: ти можеш ще учнем отримати знання та досвід, які в будь-якому випадку знадобляться в майбутньому. Завдяки «Дзеркалу» я стала тією, ким є зараз.