КРИЖАНІВСЬКА Раїса Михайлівна,
заступник директора з виховної роботи, учитель-методист, «Відмінник освіти України»
Cаме вона разом із учнями юридичного класу започаткувала в закладі шкільну газету. Власне кажучи, це й не дивно, тому що Раїса Михайлівна ще зі шкільних років любила писати, а шкільний часопис став логічним продовженням її творчої діяльності. Ми мали нагоду поспілкуватися з Раїсою Михайлівною і детальніше дізнатися, з чого все починалося.
– Початок був дуже цікавим. У нас в закладі тоді вже існували ліцейні класи. В учнів юридичного класу виникла ідея створити свою газету. І ось ми розпочали підготовку випуску шкільного часопису. До речі, перший номер вийшов у 1997 році, редактором став Віталій Головенько. Саме він приносив мені ескізи газети, але назви не було. Тому відповідно постало питання про її назву. Усі учні закладу думали над нею протягом одного тижня. Адже назва повинна відображати життя в нашому закладі. Було багато пропозицій, ідей, але ми зупинилися на варіанті «Зеркало лицея», що є дуже символічним. З цим визначилися – почали думати про інформацію, яка має там бути. Прийшли до висновку, що там повинні бути як інформаційні, так і розважальні статті. Загалом газета була формату А4. Учні були дуже зацікавлені шкільним часописом, адже він був змістовним та оригінальним.
Виходила газета двічі на місяці. У нас з’явилися нові учні, які захотіли писати не тільки про те, що відбувається в нашій школі, а й про події світу, про традиції та про актуальні учнівські проблеми. Тому відповідно вони займалися пошуком інформації. Але ж комп’ютерів тоді не було, були лише друкарські машинки. Але ми все одно справлялися.
І так наша газета поступово стала перетворюватися: з одного аркуша ставало п’ять, шість, сім, вісім...Але інформація не завжди була суттєва, влучна…
Один учень із медичного класу зрозумів, що в газеті повинні бути фотографії, колажі. Дуже доречно і вчасно в школі з’явився комп’ютер. Тому можна було в газету вносити і малюнки, і колажі, і фотографії. Газетою стали займатися медики. І вони дещо змінили газету. Якщо раніше вона була більш художньою, інформаційної, то тут стало менше інформації, але багато гумору й фотографій. Тож номери були дуже веселі.
Потім нам цей варіант знову не сподобався. І пошук «пішов» далі. Так у нас з’явилися фотографії, рубрики тощо, але ми не знали особливої специфіки газетної журналістики. Тобто ми самі вчилися. І тут директор знаходить одного редактора, який погодився допомагати нам працювати з газетою. Стали виходити ще нові номери. І саме в цей період з’явилося «дзеркало» на першій сторінці, де кожного місяця відображається портрет учня чи вчителя, який досяг певних результатів. Це дуже символічно.
Та й загалом газета зовсім змінилася. Цікавим було те, що проводилися прес-конференції. На них були присутні редколегія та представники з класів. На цих прес-конференціях обговорювалося, якою вихованці закладу хочуть бачити газету, що вони хотіли б змінити, які у них є пропозиції. Діти почали активно писати статті в газету. Такі прес-конференції проводилися раз у півроку.
Згодом газетою почали займатися учні-філологи, тобто лінгвісти. Знову ж таки було складно. Особливості електронних газет, їх монтажу, верстки були непростими для непрофесіоналів. Пам’ятаю, як я їздила в товариство «Консоль». Там була людина, яка весь наш матеріал коригувала, учила нас робити макет. Потім ми друкували газети. Тому нам стало легше працювати.
Спочатку наклад був маленьким – усього 50 примірників, згодом він став збільшуватися. Титулка газети стала кольоровою: зеленою, синьою, блакитною (сучасний варіант). Ми постійно думали, що нам розмістити на останню сторінку. Вирішили, що там мають бути учнівські твори. Постало питання про те, що має бути епіграфом газети. І ми обрали – «Слово – справа». Думали дуже довго. Адже вислів повинен бути коротким і влучним, тому наш вибір став дуже успішним.
Пам’ятаю, як наше «Дзеркало ліцею» брало участь у різноманітних конкурсах. Наприклад, у 2001-2002 роках проводився конкурс на найкращу шкільну газету міста. Треба було надати інформацію про діяльність шкільного прес-центру. І ми посіли перше місце. Це було однією з перших перемог «Дзеркала ліцею»!
Неможливо було б, щоб поряд із цією газетою не з’явилася газета шкільного співуправління. Тому члени ш0кільного парламенту створюють газету «Голос парламенту». Вона є меншою за обсягом, ніж «Дзеркало ліцею», адже ми повинні в ній повідомляти учнівство саме про діяльність ШП (шкільного парламенту). Також із часом і ця газета вдосконалюється і стає кращою. Дуже рідко буває, щоб у школі існувало дві газети.
Наш досвід став такою основою, що шкільна газету стала дійсно найкращою. «Дзеркало ліцею» стало живим, цікавим. У цьому часописі відображається шкільне життя. Тому наша газета – найкраща в Україні. Величезну роль у цьому відіграють юнкори, члени редколегії. Адже вони вміють аналізувати, мають свою думку, уміють її висловити, пізнають перші алгоритми професії журналіста. Ми бачимо перспективу, хочемо, щоб кожен учень закладу став успішним. Зараз газета «Дзеркало ліцею» є візиткою нашої школи.
Бесіду вела
Анастасія КОЛТУНОВА,
редкатор газети
«Дзеркало ліцею» 2011-2012 н. р.
ОЧЕРЕТНЮК Людмила Іванівна,
заступник директора з навчально-виховної роботи,
учитель-методист, «Відмінник освіти України»,
керівник МЛА, редактор газети «Дзеркало ліцею» з 2001 р. по 2003 р.
– У сучасному світі життя будь-якої людини заповнює інформація. Допомагають зрозуміти її вчені, відчути – митці, а завдання журналіста – через ЗМІ донести до читача широкий спектр подій, скласти повну інформаційну картину того, що відбувається.
Через газету «Дзеркало ліцею» діти мають можливість отримати інформацію про шкільне життя, висловити свої думки, знайти відповіді на ті питання, які їх хвилюють. Писати для шкільної газети – це велика відповідальність: до людини з пером суспільство ставить високі вимоги, адже ми знаємо, що сила слова надзвичайно велика…
РОМАНОВИЧ Валентина Миколаївна,
учитель української мови та літератури, учитель-методист,
куратор газети «Дзеркало ліцею» 2005-2006 н. р.
– Коли я була куратором газети, то звернула увагу, що наші діти надзвичайно талановиті: вони постійно цікавилися всім, що відбувалося у світі; швидко могли ви-значити найголовніше і писали про це в газету. Разом із ними ми відбирали інформацію, робили макети газет, думали над тим, як подати матеріал, який би міг вплинути на читача та схвилювати його… Мої учні завжди беруть активну участь у роботі редколегії шкільної газети…
НЕГОДА Валентина Василівна,
учитель української мови та літератури, учитель-методист,
куратор газети «Дзеркало ліцею» 2006-2007 н. р.
– Творчим куратором шкільної газети бути нелегко, адже потрібно добре відчувати, до чого прагне молодь, що її хвилює, про що хоче дізнатися. Журналістика також потребує глибоких знань із літератури, мови, історії; вона передбачає активне спілкування, тобто, як кажуть, постійно потрібно тримати руку на пульсі шкільного життя.
Під час роботи з редколегією газети я намагалася донести учням, що справжній журналіст має дотримуватися етичних норм: бути чесним, гуманним, не чинити зла…
ЗУБИК Ольга Михайлівна,
учитель світової літератури, учитель-методист,
куратор газети «Дзеркало ліцею» 2008-2009 н. р.
– Певний час у нашій школі була традиція, що учні лінгвістичних класів відповідали за випуск шкільної газети, а класні керівники були творчими кураторами. Мені було дуже цікаво разом із моїм 11-Л класом працювати над газетою – планувати тематику газети та вводити нові рубрики, розташовувати матеріали. Особливо запам’яталося, як ми разом із учнями готували фоторепортаж до Дня учителя: у дітей виникла ідея розмістити в газеті фотографії вчителів у шкільному віці, не підписуючи їх. Як було цікаво, коли учні школи намагалися впізнати, хто зображений на світлинах.
МАРИНА Олена Іванівна,
учитель української мови та літератури, учитель-методист,
куратор газети «Дзеркало ліцею» з 2007 р.
– Друковане слово є дуже важливим у житті людей, тому роль газети в шкільному середовищі є дуже значною. Юні журналісти володіють найміцнішим і найдревнішим («Спочатку було Слово…») знаряддям людства, яке здатне достукатися до людської душі, змінити світобачення. На газетних сторінках учні школи-ліцею мають чудову нагоду бути почутими, висловити свою думку, дізнатися про шкільні новини, про те, чим живе сьогодні молодь…
Працюючи куратором газети, я стала краще розуміти світ дитячих мрій та захоплень. Мені приємно, що «Дзеркало ліцею» згуртовує навколо себе талановитих дітей, які намагаються зробити нашу газету ще кращою та цікавішою.
Створення газети – досить кропітка робота. Членам редколегії доводиться редагувати матеріал, вирішувати нестандарті питання: як зацікавити учнів, щоб їм хотілося читати шкільні газети, про які важливі події шкільного життя написати... Втілення в життя різноманітних акцій, написання ліцейних репортажів, проведення інтерв’ю, використання різних жанрів, реалізація творчих задумів – усе це робить працю в газеті «Дзеркало ліцею» захоплюючою.
ДОВГАЛЬ Світлана Іванівна,
керівник інформаційного прес-центру,
верстальник-комп’ютерник газети «Дзеркало ліцею»
– Я працюю в редакціях вінницьких газет уже 16 років. Спочатку займалася набором тексту. Але мені цього було замало, стала вивчати інші комп’ютерні програми. І з 2005 року я – верстальник-дизайнер.
Версткою шкільного часопису «Дзеркало ліцею» займаюся з 2006 року.
Моя донька Аліна – випускниця сьомого ліцею. Під час навчання вона була редактором газети «Дзеркало ліцею» у 2006-2007 н. р. Вона і її класний керівник Негода Валентина Василівна (куратор газети «Дзеркало ліцею» у той час) запропонували мені зверстати газету. Я із задоволенням погодилася. Так почалася наша плідна співпраця.
Працювати над газетою «Дзеркало ліцею» – суцільне задоволення. Мені дуже цікаві матеріали, які подаються для розміщення в газеті.
Коли мені кажуть, що сучасне юне покоління нашої країни нічим не цікавиться, нічим не займається, мене це дратує. Не можна узагальнювати все. Я знаю точно, що учні нашого синьоокого – талановиті, всебічно розвинені особистості, гідні громадяни рідної України.
